Фестиваль «Не здесь»
Видео
Текст

Баламути й коралі

Ось вона і твоя — ця шкатула голок, ниток...
Під шитвом — два разки, їхній колір — це колір кісток,
Колір плоті, яка невідомо чому скам'яніла.
І казали тобі, що вони потребують тіла,
Що живуть разом з ним. Отже, скільки разів ви вмирали,
Скільки ви оживали раніш, баламути й коралі?

Та яка їх вдягала, скидаючи білий халат,
Берегла таємниці народжень, одужань і втрат
Зашивала всі рани, крім зовсім тяжких і душевних —
І тому, врешті-решт, ти шкатули цієї, напевне,
Й не торкалась так довго: бо що ж із роками ввібрали —
Баламути й коралі оті, баламути й коралі?

Час буває рубати зв'язки і ростити зв'язки.
Час буває низати намисто на інші нитки.
Час буває вдягти його,  більше не боячись
Тих чуттів і пригод, що вони увібрали колись, —
Щоб, як час надійде, передати безпечно далі
Баламути й коралі, душе моя, баламути й коралі.

Ви уперше також перетнули екватор? Чи
Вже були тут раніше і, просто мене ведучи,
Привели на той берег, де край володіння людського,
За яким лиш вода і крига, а далі нічого,
Де нічим не відлунять ні радощі, ні печалі.
Чи були ви до мене тут, баламути й коралі?

Наша плоть розчиняється, зрештою, навіть кістки.
Наші відбитки пальців приховують теки хрусткі.
А з морського дна підіймається, подивись,
Неживе, у якому життя поміщалось колись —
Що на ярмарку вигорталось з шовкової шалі:
Баламути й коралі, душе моя, баламути й коралі.

Ми, не маючи панциря, все огортаємо душу
Разом з тілом в тканину, у низки з невласних мушель...
Там де сходяться два океани — і шва не знати,
Опускаєш підводний човен, рубаєш канати.
Що це вплавлено в корпус із вогнетривкої сталі?
Баламути й коралі, душе моя, баламути й коралі.

Над тобою маяк на горі, де колюче алое
І турист, що страшиться зустрітись із мавпою злою.
А довкола — синь, що густішає щогодини,
І вмикають вогні і міста, і придонні рибини.
Над тобою вельд, лев обходить поснулі краалі.
Під тобою, душе, в глибині — баламути й коралі...

Перламутр и кораллы

Вот она и твоя  — эта шкатулка иголок, ниток...
Под шитьём — двое бус, их цвет — это цвет костей,
Цвет плоти, которая неизвестно почему окаменела.
И говорили тебе, что они требуют тела,
Что живут вместе с ним. Так сколько раз вы умирали,
Сколько вы оживали раньше, перламутр и кораллы?

Та что их надевала, сбрасывая белый халат,
Берегла тайны рождений, выздоровлений и утрат
Зашивала все раны, кроме совсем тяжёлых и душевных —
И потому, в конце концов, ты шкатулки этой, наверное,
И не касалась так долго: ведь что же с годами вобрали —
Перламутр и кораллы те, перламутр и кораллы?

Время бывает рубить связи и растить связи.
Время бывает нанизывать бусы на другие нитки.
Время бывает надевать его, больше не боясь
Тех чувств и приключений, что они вобрали когда-то, —
Чтобы, как время придёт, передать безопасно дальше
Перламутр и кораллы, душа моя, перламутр и кораллы.

Вы тоже впервые пересекли экватор? Или
Уже были тут раньше и, просто меня ведя,
Привели на тот берег, где край владений человеческих,
За которым только вода и лёд, а дальше ничего,
Где ничем не отзываются ни радости, ни печали.
Были ли вы до меня тут, перламутр и кораллы?

Наша плоть растворяется в итоге, даже кости.
Наши отпечатки пальцев скрывают папки хрустящие.
А с морского дна поднимается, посмотри,
Неживое, в котором жизнь помещалась когда-то —
Что на ярмарку разворачивалось из шёлковой шали:
Перламутр и кораллы, душа моя, перламутр и кораллы.

Мы, не имея панциря, всё заворачиваем душу
Вместе с телом в ткань, в бусы из несобственных раковин...
Там где сходятся два океана — и шва не знать,
Опускаешь подводную лодку, рубишь канаты.
Что это вплавлено в корпус из огнеупорной стали?
Перламутр и кораллы, душа моя, перламутр и кораллы.

Над тобой маяк на горе, где колючее алоэ
И турист, что боится встретиться с обезьяной злой.
А вокруг — синь, что густеет с каждым часом,
И включают огни и города, и придонные рыбины.
Над тобой вельд, лев обходит уснувшие краали.
Под тобой, душа, в глубине — перламутр и кораллы...
День 30 октября
(перевод: Анастасия Шуклинова)
Раньше
Позже
Made on
Tilda