Фестиваль «Не здесь»
Видео
Текст

***

Коли помираєш, слід пам’ятати про
те, що, звісно, перемагає завжди добро,
але це не одразу помітно;
що дерева срібні і ріки солодкі хоч десь та є,
і що тільки те, що ти віддав, назавжди твоє,
навіть якщо це – усе в тобі світло;
що любити не боляче і не страшно навіть тоді,
коли від любові тебе охоплює страх і біль,
що його і не побороти.
І у жодному разі не слід уявляти, як
будуть після тебе інші жити чи помирати, так
і не взнавши, хто ти.
Тож коли, очікувано чи ні, настає та мить
в місті, де очевидно забагато всього горить,
у країні, котра забагато від тебе хоче –
краще швидко перелічити імена дорогих і тих,
хто з любов’ї обережно йтиме тепер по шляхах твоїх,
і не закривати очі.
Вічна пам’ять – тонке проміння, що пливе через всі часи,
дорогоцінний дзвін у повітрі, голубі голоси,
відблиски золоті у чужих зіницях.
Коли помираєш – слід проспівати собі мерщій:
перетікає життя в життя як моря в дощі,
і тому воно не скінчиться.

***

Когда умираешь, следует помнить про
то, что, конечно, побеждает всегда добро,
но это не сразу заметно;
что деревья серебряные и реки сладкие хоть где-то да есть,
и что только то, что ты отдал, навсегда твоё,
даже если это — весь в тебе свет;
что любить не больно и не страшно даже тогда,
когда от любви тебя охватывает страх и боль,
что его и не побороть.
И в любом случае не следует представлять, как
будут после тебя другие жить или умирать, так
и не узнав, кто ты.
Так что когда, ожидаемо или нет, настаёт тот миг
в городе, где очевидно слишком много всего горит,
в стране, которая слишком много от тебя хочет —
лучше быстро перечислить имена дорогих и тех,
кто с любовью осторожно будет идти теперь по путям твоим,
и не закрывать глаза.
Вечная память — тонкие лучи, что плывут через все времена,
драгоценный звон в воздухе, голубые голоса,
отблески золотые в чужих зрачках.
Когда умираешь — следует пропеть себе скорей:
перетекает жизнь в жизнь как море в дожди,
и потому оно не кончится.
Утро 23 октября
(перевод: Анастасия Шуклинова)
Раньше
Позже
Made on
Tilda